О мама милая родная,
В себе носила ты меня,
Теплом сердечным согревая
В тиши ночной и в шуме дня.
Потом пришло рожденье –
И в мир явился человек…
Заботы днём, и ночью в бденьи
Ты часто не смыкала век.
Твоя любовь оберегала
Меня от лютых страшных бед,
Ты за дитя мольбу слагала,
Идя за Господом вослед.
Спасибо, светлая денница,
О как желанно быть с тобой,
Открою широко ресницы,
Чтоб образ виден был родной.
Глава уж серебром покрыта,
В глазах твоих любовь видна,
Не будешь ты в летах забыта, -
В моей ты жизни лишь одна.
Один лишь образ пред глазами
Такой родной и нежный, мил.
И это не уйдёт с годами,
Хоть меньше станет в теле сил.
__________
Почёт да будет, уваженье
От всех родных твоих детей,
Чтоб им пришло благословенье
С обетованьем многих дней.
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 3243 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
