Когда в окно моё стучит сентябрь, своим теплом маня,
Я слышу осени неспешные шаги и тихое дыханье октября.
И утром - на траве роса, как жемчуга на девичьей груди,
А у берёзы - рыжая коса, но ветер нежно шепчет мне: ты лета жди.
Потом придет ноябрь, любимый месяц мой,
Меня в дорогу позовет и возвратит домой.
Он принесет холодные дожди, подарит мне волнующие сны...
Но ветер снова шепчет мне - ты жди весны...
Зачем обманывать себя, от времени бежать?
И снова верить в чудеса - весну и лета ждать?
Прикидываясь легким ветерком, мне шепчет жизнь сама:
Вот - осень, там - была весна, а впереди - зима...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Красиво, но грустно... Верьте:после зимы есть Воскресение!!! Комментарий автора: Спасибо Галина!Я верю в Воскресенье, не ропщу и всё-таки немножечко грущу...
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
